Панель керування:

Спокійно у нашому селі, тільки хазяйни трохи ворушаться. Починають вивозити навоз на городи, хто возиком, а хто тракторця наймає. Працьовитий у нас люд і земля золота, тільки чогось очі у кожного селянина не виказують колишньої радості. Забрали у села майбутнє! Хочеться кричати.

Деренківець- про нього думка гріє,
Деренківець -це кожного життя,
Село моє- моя надія, моя земля,
Дорога в майбуття!

Десь тут була ЯКОНОМІЯ

А тут була деревяна церква См. в Подробнее

Продовження....
В 1910р. зімою,одного вечора, я прийшов у школу до свого товариша учителя коротать вечір.
Дід Кость соломою топив грубу, на столі лежав Кобзарь Т Г Шевченка. Я його розкрив і став читать"Катерину". Прочитавши кілька сторінок дід Кость уважно слухав, Я остановився, та й питаю:
- А чи знаете Ви хто написав "Катерину"?
- Знаю,добре знаю, хто написав "Катерину" та й всього "Кобзаря" бо це Шевченко.
- А як же Ви тее знаете, Ви жбо не грамотні,та й дальші Деренківця гадаю ні где не бували?
- Еге не грамотний!, та я Тараса із Деренківця возив у самий Київ, і з тим його добре знаю,
Така одповідь мене дуже зацікавила. Я й кажу дідові:
- Розкажіть то же мені, якВи його возили? що з ним говорили? що робили подорожуючи?

От дід і став розказувать:....
Діло було тре сказать за панщини, а в якому році не скажу, бо давно це було, а в додаток я не грамотний. Тараса етапним порядком доставили з Черкас у Якономію, яку і тепер ви бачите низче Гродка. Мені було років зо 25, я був десяцьким.
Літом одного дня, я прихожу в Якономію на роботу, а управляючий каже:
- Ти Костю, собірайся, поїдеш у Київ, повезеш туди Шевченка, а там у Киеві окуеш воза та й приїдеш додому.
От я і собрався. Запріг у воза пару коней, наклав сіна і підїхав до ганку панського дому.Через невеликий час вийшов з покоїв Тарас з панами. Одягнений був у жупан, собою не високий, але кремезний. Попрощавсь він з панами, сіли ми на воза і поїхали селом до теперішніх водяних млинів, де тре було вбрід переїхать Рось. Тілько що заїхали в річку, як зламався дишель. Тараса я оставляю біля воза і коней, а сам скоріш у Якономію по новий дишель. Вертаюсь, а його нема. Куди дівсь? Оглядаюсь навкруг, а він на тім березі, та чогось-то пригнувсь крадеця поза кущами лози, а під рукою несе жмут якихось манатків.....
далі буде..

Ітак:
Низче староденного г.Корсуня (тепер м-ко Корсунь-Шевченківський, Черкаської обл.,районний центр) біля 12км.,на правім березі р.Рось розкинулось село Деренківець, довжиною кілом біля 8-9 км.
В дореволюційні часи в Деренківці були волость, сельська управа, дві церкви, дві церковно-парафіальні школи, базарна площадь з двомарядами набікренених хібарок, шинок, де завше купчилися пянички, іноді тут можна було зостріть і схимина з Корсуньського монастиря.
Недалеко від базарного ринку, на південь під пологою горою стояв довгий барський дім шалівкою критий, а від шляху стояли довгелезні воловні, конюшні, коморі, та інші службові будинки деревяні соломою криті, або очеретом.
Всі ці будівлі були огорожені високим парканом, а посередині від шляху - висока дощата брама. За цими будівлями по під горою виднівся великий сад з доріжками під назвою - Гродок, а далі за садом - поля, ліс ,рощі.
Все це за панщини був маеток графа Воронцова, під назвою Єкономія, а потім це було володіння поміщика Балашева.

Вцім селі Деренківці жив дід Кость Шелест, який уже авно помер, але я певен, що старі люди дернківчани і тепер його знають. Жив він недалеко від церковно-парафіальної школи Успенського приходу і в роках 1909-1910 був у ній сторожем. Росту був вище середнього, плечі широкі, голос мав як руба, що не слово у нього то якісь шутки з прислівями. Оцей то дід Кость, як я від нього довідався, дуже добре знав Т Г Шевченка, позаяк він на простім возі возив його з Деренківця до Киева, приблизно в 1859 році.
От я дословно передаю його розказ про цю подорож........
далі буде...

Цікава тут розповідь-може легенда?

Юра Оксенів помер в лікарні-горілка згубила.Впав замерз скоцюбився...

Хто це?

памятник на місці страти селян...

Сьодні вдосвіта,73роки тому,червоноармійці зайшли в село.Гади-фашисти вбивали селян-мужиків призовного росту...

Полетіла душа до Бога старого Басана, прихопивши із собою в попутчики душу Любки Голдаревої. Царство їм небесне.

Першими весну в селі відчувають коти. Залишається загадкою як вони відчувають її під шаром злежаного снігу.